Доступ шукачів притулку до державної системи охорони здоров’я

Конституція України визнає право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Для цього держава зобов’язалася створити необхідні умови. Конституція гарантує безоплатну медичну допомогу всім громадянам України. На практиці, ця конституційна гарантія навіть  ширша, бо згідно із Законом «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», держава гарантує оплату з бюджету всіх медичних послуг та лікарських засобів для громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, а також для осіб, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Це включає в себе екстренну, первинну, вторинну, третинну, паліативну медичну допомогу, медичну реабілітацію, медичну допомогу дітям до 16 років та медичну допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами.

Система безоплатної медичної допомоги в Україні відкрита не лише для громадян, але для всіх людей, які постійно легально проживають на території України. Однак, вона залишається практично недоступною для людей, які прибули в Україну в пошуках притулку, але ще не отримали визнання як біженці чи особи, які потребують додаткового захисту. В очах української системи охорони здоров’я, такі люди – це просто іноземці,  і для них діють ті ж правила, що й для решти іноземних громадян, які не проживають в Україні постійно. Згідно із законом, іноземцям держава оплачує лише екстренну медичну допомогу, і вони зобов’язані компенсувати Україні її вартість, причому за встановленими державою високими розцінками.

Така ситуація не унікальна. В європейських країнах, з їхньою розвинутою системою притулку та соціальних гарантій, для шукачів притулку так само передбачається безоплатне надання державою лікування лише від найбільш гострих станів, які загрожують життю, або спричиняють сильні страждання. Зрозуміло, що ніяка держава не зобов’язана і не має можливості лікувати за рахунок власного бюджету усіх іноземців, які заявили про бажання отримати в ній притулок від усіх хвороб, на які можуть страждати такі особи. Аби отримати від держави безкоштовну медичну допомогу, шукач притулку мусить спочатку отримати визнання від держави в якості біженця або особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту. Ця система виправдана коли забезпечується швидкий та якісний розгляд заяв про надання статусу біженця або додаткового захисту, або, як це має місце в багатьох європейських країнах, коли шукачі притулку мають можливість офіційного працевлаштування, кошти від якого вони можуть використовувати для оплати медичних послуг.

В Україні механізм розгляду таких заяв все ще недостатньо відпрацьований, через що тисячі людей перебувають в стані невизначеності роками. Водночас, шукачі притулку в Україні позбавлені можливості офіційного працевлаштування. Як результат, вони не мають доступу до гарантованої державою безоплатної медичної допомоги. Слід мати на увазі, що шукачі притулку можуть потребувати негайної медичної допомоги не лише у випадках різкого погіршення здоров’я. Може існувати потреба в постійній медичній допомозі при хронічних захворюваннях, таких як діабет чи туберкульоз, або в разі інвалідності. Також серед шукачів притулку багато осіб, які постраждали від переслідувань, катувань, жорстокого поводження, фізичного чи психологічного насильства, які потребують спеціалізованої медичної та психологічної допомоги. Отже, ситуацію шукачів притулку не можна прирівняти до більшості іноземців, які тимчасово перебувають на території України.

Чималу частину шукачів притулку складають діти, що прибули до України з батьками або самостійно, чи народжені в Україні від шукачів притулку. Такі діти не можуть розраховувати навіть на базові безкоштовні педіатричні медичні послуги, відсутній належний медичний супровід їхнього народження, зростання та дорослішання. Такі діти не можуть отримати щеплення. Відсутність доступу до безкоштовної вакцинації, а також неможливість пройти належний  медичний огляд на безоплатній основі, позбавляють дітей шукачів притулку, права відвідувати школу та отримувати освіту.

Шукачі притулку фактично можуть отримати весь спектр медичний послуг тільки за власний рахунок за високими тарифами, що встановлюються державою для іноземних громадян, або в приватних медичних закладах. Однак, шукачі притулку не мають правового статусу в Україні, та часто взагалі не мають документів, що посвідчують їхню особу. Через це вони не можуть офіційно працевлаштуватися, отримати прибуток, заводити банківські рахунки, а отже і сплачувати медичні послуги.

Наразі єдиним, що відрізняє шукачів притулку від решти іноземців в сенсі охорони здоров’я є обов’язковий безкоштовний медичний огляд, який вони проходять при зверненні за захистом, проте, цей огляд явно недостатній навіть для встановлення актуального стану здоров’я. Відсутні і механізми фінансування лікування небезпечних хвороб, які можуть бути виявлені, окрім туберкульозу.

Таким чином, проблема доступу шукачів притулку до медичного обслуговування існує та є вкрай гострою. Громадська організація «Десяте квітня», у співробітництві з Агентством ООН у справах біженців та його виконавчими партнерами в Україні, діє для того, аби допомогти окремим шукачам притулку в отриманні медичної допомоги, а також бере участь в адвокаційній кампанії, спрямованій на зміну чинного законодавчого регулювання медичної допомоги для шукачів притулку.

Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *