Гуго Гроцій. Біографія.

Гроцій Гуго де Гроот (1583-1645) — видатний нідерландський політичний мислитель, юрист, філософ, історик, один із засновників новітньої теорії природного права та науки міжнародного права. Слід зазначити, що Гуго Гроцій перший у світовій політико-правовій думці заклав наріжний камінь юридичного світогляду, створив дійсно теоретико-правові засади суспільного договору, на які згодом спиралися Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Дж. Лільберн, Дж. Мільтон, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Т. Пейн та ін. [4, с. 122-123].

Проте, на думку сучасних зарубіжних дослідників, значення Гроція «в історії юриспруденції спирається не на теорію держави чи щось, що він мав сказати про конституційне право, а на його концепцію того, що право регулює взаємини між суверенними державами. Гроцій мав вагомі підстави вважати, що добробут людства потребував вичерпного й систематичного аналізу правил, які керують міждержавними взаєминами» [5, с. 377—378].

Важливо підкреслити, що Г. Гроцій, маючи унікальні розумові здібності, вже в ранньому віці дивував ними і вчених, і правителів. Так, король Генріх IV, приємно вражений його ґрунтовними знаннями, у присутності придворних захоплено промовив: «Ось диво Голландії!» [2, с. 7].

Присвятивши себе вивченню творів стародавніх класиків права, Гроцій уже в п’ятнадцять років здобув ступінь доктора права в Орлеанському університеті.

Динамічно розвивалася і його службова кар’єра, яка, втім, через політичні інтриги закінчилася для Гроція довічним ув’язненням. Як відомо, народна мудрість стверджує: «Засуджений до повішання не втопиться». Проте в долі нідерландського юриста все відбувалося  з точністю до навпаки [1, с. 41]. Хоча за допомогою дружини Марії 1621 року він утік із в’язниці в замку Левестейн (за легендою, його винесли в ящику з книгами), був тепло прийнятий королем Людовіком XIII, став послом Швеції у Франції, його успішну кар’єру, однак, перервала смерть. Це сталося в серпні 1645 року внаслідок тяжкої хвороби, спричиненої катастрофою корабля, на якому він перебував [2, с. 9].

Варто зазначити, що Гроцій був енциклопедично освіченим і талановитим дослідником, перу якого належать понад 90 праць з історії держави і права, проблематики війни і миру, міжнародного, природного та канонічного права, питань загальної історії, етнографії, античної літератури, культури. Його основна політико-правова праця — «Про право війни і миру. Три книги, у яких пояснюються природне право і право народів, а також принципи публічного права» (1625). Трактат мав величезний успіх і витримав декілька видань іще за життя автора. Проте 1627 року працю було внесено до папського списку заборонених книг, у якому вона перебувала до 1900 року [2, с. 8].

Політико-правові погляди Гроція викладено й у таких його працях, як трактат «Про право здобичі», «Вступ до вивчення права Голландії» (1631) та ін. [5, с. 297—298]. Мета трактату «Про право війни і миру», як її сформулював сам автор, — це дослідження принципів справедливості в міжнародних відносинах, розв’язання теоретичних проблем міжнародного права. Прагнення до послідовного юридичного розгляду проблем суспільства, держави, внутрішньої та зовнішньої політики знайшли переконливий вияв у тому, що й проблеми війни та миру, які були досить актуальними для тогочасного періоду Тридцятилітньої війни, висвітлюються Гроцієм саме в правовій площині, з позицій юриспруденції, а не науки про політику. На думку Гроція, предмет юриспруденції — це питання права та справедливості, а предмет політичної науки — доцільність і користь [3, с. 298].

Виходячи з такого розуміння предмета юриспруденції, Гроцій надавав важливого значення запропонованому ще Арістотелем поділу права на природне та волеустановлене. При цьому природне право визнається ним як «припис здорового глузду, яким та чи інша дія, залежно від її відповідності чи невідповідності самій розумній природі, визнається або морально ганебною, або морально необхідною» [2, с. 71].

У своєму трактаті Гроцій розглядає міжнародне право як форму волеустановленого права. На його думку, «права у сфері міжнародних відносин» створюються за взаємною згодою держав з міркувань користі.

Потрібно вказати й на те, що в концепції Гроція проблема співвідношення права та сили трактується як засіб практичної реалізації вимог природного права і у внутрішньодержавному житті, і в міжнародному спілкуванні.

Політико-правове вчення Гроція, яке поширюється на сферу внутрішньодержавних та міжнародних відносин, спрямоване на утвердження правових принципів у сфері зовнішньої політики й на досягнення миру. Розглядаючи питання про те, якій саме цінності надати пріоритет — свободі чи миру, Гроцій у цьому політико-правовому виборі, без сумніву, перевагу надає миру.

Обґрунтовуючи необхідність правового оформлення й регулювання міжнародних відносин, і насамперед проблем війни та миру, Гроцій критикував поширену думку, що війна геть не сумісна з правом. «Неможливо, — підкреслював  він, — не тільки погодитися з домислами декого, начебто під час війни припиняються всі права, але навіть не потрібно ні розпочинати війну, ні продовжувати розпочату війну інакше, ніж дотримуючись меж права й добросовісності» [2, с. 33].

У цьому зв’язку доречно звернути увагу на те, що війну Гроцій визначає як «стан боротьби силою як такою». На його думку, це загальнотермінологічне поняття охоплює як війни приватні (між приватними особами), так і публічні (які ведуть органи громадської влади). Виокремлює Гроцій і змішану війну, в якій поєднуються елементи двох перших типів війн. Війна як така, на думку Гроція, не суперечить природному праву, бо «за природою кожен є захисником свого права, для чого нам і дано руки». Не заборонена війна також Божими законами і правом народів. Проте це аж ніяк не означає, що всі війни справедливі. Розрізняючи війни справедливі й несправедливі, Гроцій у відповідності зі своїм юридичним підходом до цієї проблематики підкреслював, що «справедливою причиною початку війни може бути не що інше, як правопорушення». До справедливих війн він, зокрема, відносив війни оборонні, війни для збереження цілісності держави, захисту майна. Несправедливі війни (загарбницькі, з метою заволодіння чужим майном, підкорення інших народів) являють собою протиправний стан, адже порушують вимоги як природного права, так і положень права народів. Організатори несправедливої війни, наголошував Гроцій, відповідальні за все, чим вона супроводжується, а також за її наслідки. Роздуми над тим, що дозволено й що не потрібно робити воюючим країнам стосовно одна одної, поєднані з цікавими зауваженнями Гроція щодо позиції, яку в період воєнних сутичок повинні мати нейтральні держави.

Обов’язок цих держав — утримуватися від сприяння тому, хто веде несправедливу війну. А в сумнівних випадках їм потрібно зберігати рівність у наданні воюючим сторонам послуг, що не пов’язані з використанням зброї.

Війна, на думку Гроція, завдає «неабиякого лиха» У разі, коли є сумніви щодо справедливого характеру війни, яка визріває, потрібно «віддати перевагу миру» [2, с. 36].

Навіть справедливі війни, вказує Гроцій, слід розпочинати з осторогою. Досить часто виникають ситуації, за яких доречно відмовитися від таких війн. У разі, якщо війна все-таки стає неминучою, вона повинна вестися «заради  укладання миру» [2, с. 37].

Загалом для вчення Гроція про право війни і миру досить характерним є миротворчий пафос. Показовим є його твердження, що мир є «кінцевою метою війни» [2, с. 67].

Важливо, що вчення Гроція про право війни і миру зорієнтовано на формування нового типу світової спільноти, заснованого на раціонально-правових принципах рівності, співробітництва і взаємності у відносинах між усіма людьми, народами й державами, на ідеї єдиного міжнародного правопорядку, який добровільно встановлюють і якого послідовно дотримуються суверенні держави.

Вагомий внесок Гроція у розробку нової світської доктрини права міжнародного спілкування дає підставу вважати його «батьком міжнародного права».

Непересічне значення праці Гроція «Про право війни і миру» для науки міжнародного права полягає в тому, що він уперше спробував викласти саме те право, що «визначає відносини між багатьма народами або їхніми правителями» [2, с. 69], тобто міжнародне право в його сучасному розумінні. Безперечно, на наукових політико-правових поглядах Гроція  відбилося все розмаїття епохи, за якої він жив і плідно у творчому сенсі працював. Це визначило специфіку тлумачення ним поняття міжнародного публічного права. Проте, відзначаючи еволюцію визначення міжнародного права від часів Гуго Гроція і до наших днів, слід підкреслити, що залишаються незмінними юридичний характер міжнародного права, особливості його суб’єктів і предмета регулювання. Отже, наукові праці Гроція є важливим джерелом для поглиблення й розвитку теоретичних засад сучасного міжнародного права.

 

Джерела

1. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: Моногр. — 2-е вид., стереотип. — К.: МАУП, 2001. — 384 с.

2. Гроцій Г. О праве войны и мира / Пер. с лат. А. Л. Саккетти. — М.: Научно-издательский центр «Ладомир», 1994. — 868 с.

3. История политических и правовых учений: Учеб. для вузов / Под общ. ред. академика РАН, доктора юридических наук, профессора В. С. Нерсесянца. —
4-е изд., перераб. и доп. — М.: Норма, 2006. — 944 с.

4. Політологічний енциклопедичний словник / Упоряд. В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка,
В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. — 2-е вид., доп. і перероб. — К.: Генеза, 2004. — 736 с.

5. Себайн Д., Тореон Томас Л. Н. Історія політичної думки / Пер. з англ. — К.: Основи, 1997. — 838 с.

Автор: Яна ПАВКО

Comments are closed.